ЗМІСТ

 

 

  1. Рекомендації з діагностики, лікування пацієнтів з синдромом

хронічного тазового болю (хронічний простатит)

 Код МКХ-10: N 41.1………………………………………..……                       2  стр.

 

  1. Рекомендації з діагностики, лікування пацієнтів з синдромом

Больового міхура (інтерстиційний цистит)   Код МКХ-10: N 30.1              3

 

  1. Рекомендації з діагностики, лікування пацієнтів з уролітіазу

       Код МКХ-10: N 20.0,1,2,9; N 21.0,1,8,9      ………………………………..      8

 

3.     Рекомендації з діагностики, лікування урологічної травми ……  19

 

4.1.  Травма нирки  од МКХ-10: S 37.0)     …….……………………          19

 

4.2.  Травма нирки   у дітей  (код МКХ-10: S 37.0)    …………..……           22

 

4.3.  Травма сечоводу (код МКХ-10: S 37.1)     ………………….……..            22

 

4.4.  .  Травма сечового міхура  (код МКХ-10: S 37.2)   ………………. 28

 

4.5.  Травма уретри  (код  МКХ-10: S 37.3)    …………..…………………      29

 

4.6.  Травма статевих органів    (код МКХ-10: S 37.8)   ………………          41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МОЗ

Від 18.06.2007 № 330

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ

ПАЦІЄНТІВ З СИНДРОМОМ

ХРОНІЧНОГО ТАЗОВОГО БОЛЮ

(ХРОНІЧНИЙ ПРОСТАТИТ)

Код МКХ-10: N 41.1

 

 

ВИЗНАЧЕННЯ

 

Синдром хронічного тазового болю (СХТБ) (Хронічний простатит Тип ІІІ) - симптомо-комплекс, що характеризується болем або відчуттям дискомфорту в анатомічних структурах (м’язи тазового дна) та органах (передміхурова залоза, сечовий міхур, уретра, срамний нерв) тазу, мошонці, статевому члені, що не пов’язаний із злоякісними новоутвореннями. Симптомокомплекс також може включати симптоми нижніх сечових шляхів (імітативні та обструктивні), порушення статевої функції, патологічні зміни у спермі, секреті передміхурової залози, сечі, отриманій після масажу передміхурової залози, ІІІ порції сечі, психічні порушення.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ:

Хронічний простатит. Тип ІІІ.

Тип ІІІ а - запальний (абактеріальний простатит).

Тип ІІІ б - незапальний (простатодінія).

 

Етіопатогенез СХТБ до цього часу не з’ясований.

Інфекційний чинник

1.            У хворих з СХТБ у секреті передміхурової залози виявляють антигени, а у сироватці антитіла до Chlamidia Trachomatis.

2.            Сумнівні дані щодо ролі мікоплазм.

3.            У 32% пацієнтів з СХТБ виявляють умовно-патогенні анаероби, що дають ріст на спе­ціальних середовищах.

4.            У приблизно 50% пацієнтів з СХТБ виявляють аеробні мікроорганізми (Staphylo-coccus).

Рефлюкс сечі у простатичні ходи

1.     Збільшення рівнів сечової кислоти та креатиніну у секреті передміхурової залози

Збільшення тонусу гладких м’язів уретри та посмугованих м’язів тазового дна Автоімунні чинники

1.     Активація клітинного імунітету проти компонентів секрету передміхурової залози.

 

 

ДІАГНОСТИКА:

Обов’язкові методи

Пальцеве ректальне дослідження

Болісність передміхурової залози та м’язів тазового дна. Спазм сфінктерів заднього проходу.

Мікроскопія секрету передміхурової залози

При типі ІІІа: збільшення кількості лейкоцитів у 5—8 разів порівняно з нормою. Ксантомні клітини. При типі ІІІб: патологічних змін немає.

Аналіз сечі ІІІ порції

При типі ІІІа: лейкоцитурія. При типі ІІІб: патологічних змін немає.

Факультативні методи

Мікроскопічне дослідження еякуляту

Виявляються олігозооспермія, тератозооспермія, астенозооспермія.

Уродинамічні дослідження

Виявляються збільшення тонусу уретри, зниження об’ємної швидкості сечовипускання.

 

ЛІКУВАННЯ:

Антибіотикотерапія

При типі ІІІа пробна антибактеріальна терапія. Препаратами вибору є фторхінолони. При виділені Chlamidia trachomatis препаратами вибору є тетрациклін, доксіциклін. Тривалість терапії може становити декілька тижнів.

α-Адреноблокатори

Препарати: тамсулозин, альфузозин, доксазозин. Ефект: Зниження тонусу гладких м’язів уретри та передміхурової залози, покращення сечовипускання. Тривалість терапії не менше 3 місяців.

Інгібітори ксантиноксидази

Алопуринол. Зниження рівня сечової кислоти в сечі.

Нестероїдні протизапальні препарати

Препарати: ацетилсаліцилова кислота, диклофенак, німесулід, кетанов. Ефект: протизапальна дія.

Антихолінергічні та спазмолітики

Препарати: Баралгін, Но-шпа, Мідокалм. Ефект: Зниження м’язового тонусу, покращення мікроциркуляції.

Фізіотерапія

Методи: теплі сидячі ванни, магнітотерапія, електростимуляція м’язів промежини, УВЧ терапія, лазеротерапія. Ефект: Зниження м’язового тонусу, покращення мікроциркуляції.

 

Модифікація способу життя

Профілактика гіподинамії. Вправи для м’язів промежини. Своєчасне сечовипускання. Регулярне статеве життя.

 

 

============================================================================= 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МОЗ

Від 18.06.2007 № 330

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ З СИНДРОМ БОЛЬОВОГО МІХУРА

(ІНТЕРСТИЦІЙНИЙ ЦИСТИТ)

Код МКХ-10: N 30.1

 

Узагальнюючий термін “Інтерстиційний цистит” включає ряд патологічних станів, більшість яких визначаються як симптоми.

Етіологія невідома. Запропоновано багато гіпотез, але жодна з них досконало не підтверджена.

Діагноз базується на симптоматиці, даних об’єктивного обстеження, аналізі сечі та цистоскопії з водним розтягненням міхура та біопсією. Всі пацієнти скаржаться на біль, часті позиви до сечопускання на ноктурію. Біль, який часом буває нестерпним, як правило, посилюється із наповненням міхура, локалізується над лоном, може ірадіювати в навколишні ділянки, зникає після випорожнення міхура, хоча незабаром знову з’являється.

Класичні випадки з наявністю виразок – є деструктивним запальним процесом, що у в деяких пацієнтів веде до фібротичного зморщення сечового міхура та обструкції верхніх сечових шляхів. При невиразковому больовому міхурі прогресування не відмічається. Два вищеописані стани відрізняються з точки зору гістопатології, імунології та нейробіології.

 

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Автоматичне включення

Виразки Гуннера - к.: N 30.1

·        .

Позитивні фактори

·        Біль при наповненні міхура, який зменшується після сечопускання.

·        Біль (надлонний, тазовий, уретральний, вагінальний чи перінеальний).

·        Гломеруляції при ендоскопії.

·        Зменшення розтяжливості міхура під час цистометрографії.

Автоматичне виключення

·        Вік до 18 років.

·        Доброякісні чи злоякісні пухлини міхура.

·        Променевий цистит.

·        Туберкульозний цистит.

·        Бактеріальний цистит.

·        Вагініт.

·        Цистит, викликаний циклофосфамідом.

·        Уретральний дивертикул.

·        Рак матки, шийки матки, піхви чи уретри.

·        Активний герпес.

·        Камені міхура або дистального відділу сечовода.

·        Частота сечопускання менше, ніж 5 разів на 12 годин.

·        Ніктурія менше, ніж 2 рази за ніч.

·        Симптоматика зменшується при прийомі антибіотиків, уросептиків чи сечових анальгетиків (напр. феназопіридину гідрохлорид).

·        Тривалість захворювання до 12 місяців.

·        Недовільні скорочення детрузора під час уродинамічного дослідження.

·        Об’єм міхура понад 400 мл, відсутність імперативних позивів.

 

Біопсія допомагає верифікувати діагноз та виключити такі захворювання, як carcinoma in-citu та туберкульозний цистит. Шкала симптомів O’Leary-Sant допомагає встановити діагноз та визначити прогноз лікування.

 

Лікування

Лікування синдрому больового міхура у фазі встановлення на базі доказовості. Таблиці 1 та 2 підсумовують сучасну літературу з цього питання.

 

Таблиця 1. РІВЕНЬ ДОКАЗОВОСТІ ТА СТУПІНЬ РЕКОМЕНДАЦІЙ

 

Рівень

Тип доказовості

Метааналіз або рандомізовані дослідження

1b

Щонайменше одне рандомізоване дослідження

Одне добре сформоване контрольоване дослідження без рандомізації

2b

Одне добре сформоване напівекспериментальне дослідження іншого типу

3

Неекспериментальне дослідження (порівняльне дослідження, корелятивне дослідження, клінічний випадок)

4

Висновок експертів

Ступінь

Основа для рекомендацій

А

Якісні та змістовні клінічні дослідження, що включають принаймі одне рандомізоване дослідження

В

Добре сформовані дослідження без рандомізації

С

Відсутність прямих якісних досліджень

 

 

Таблиця 2. ВНУТРІШНЬОМІХУРОВЕ, ІНВАЗИВНЕ, АЛЬТЕРНАТИВНЕ ТА ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ІНТЕРСТИЦІЙНОГО ЦИСТИТУ

 

 

Рівень доказовості

Ступінь рекомен-дацій

Коментарі

Анальгетики (внутр.міхурово/

оральні)

2

С

Покази обмежені випадками очікування подальшого лікування

Кортикостероїди

3

С

Не рекомендуються для тривалого лікування

Гідроксизин

2b

В

Стандарт у лікуванні

Циметидин

1b

А

Тільки попередні дані

Амітриптилін

1b

В

Стандарт у лікуванні

Пентозанполісульфат натрію

А

Стандарт у лікуванні

Антибіотики

1b

А

Роль обмежена

Простагландини

3

С

Недостатні дані, щодо ІЦ, побічні ефекти

L-аргінін

1b

С

Ефект неясний

Імуносупресори

3

С

Недостатні дані, щодо ІЦ, побічні ефекти

Оксибутинін

3

С

Обмежені покази при ІЦ

Толтеродин

3

С

Обмежені покази при ІЦ

Габапентин

3

С

Тільки попередні дані

Суплатаст

 

 

 

Тозілат

3

С

Тільки попередні дані

Кверцетин

3

С

Тільки попередні дані

Інтравезикальні анестетики

3

С

 

Інтравезикальн Гепарин

3

С

 

Інтравезикально

 

 

 

Диметилсульфоксид

1b

А

 

Інтравезикально

BCG

1b

Не рекомен-довано, крім клінічн. дослідж.

Дані суперечливі

Розтягнення міхура

3

С

 

Електрофорез лік. препаратів (EMDA)

3

B

 

Трансуретральна резекція (ТУР)

Коагуляція ЛАЗЕР

Відсутні

А/В

Тільки при виразках Гуннера

Нервова блокада / Епідуральний катетер Сакральна нейромодуляція

3 3

С В

При критичних втручаннях

Впливає тільки на біль

Не рекомендовано, крім клінічних досліджень

Тренування с/міхура Мануальна та фізіотерапія

3 3

В В

Пацієнти без болю

Дієта

3

С

 

Акупунктура

3

С

Протиріччя в даних

Гіпноз

 

Дані вдсутні

 

Психотерапія

3

В

 

Хірургічне лікування

Немає

А

Ultima ratio, досвідчений хірург

 

 

 

 

==============================================================================


ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МОЗ

Від 18.06.2007 № 330

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ УРОЛІТІАЗУ

  Код МКХ-10: N 20.0,1,2,9; N 21.0,1,8,9

 

Сечокам’яна хвороба продовжує посідати важливе місце в щоденній діяльності уролога. Середній ризик утворення каменів на протягом життя складає 5–10 %. Співвідношення чоловіків до жінок складає 3:1. Пік захворювання – четверта–п’ята декади життя. Рецидивне утворення каменів – типова проблема для всіх видів каменів і, таким чином, важливий аспект лікування хворих з сечокам’яною хворобою.

 

Класифікація та фактори ризику

Виходячи із хімічного складу каменів та гостроти перебігу захворювання, пацієнтів із сечокам’яною хворобою можна поділити на наступні групи (таблиця 1). Незважаючи на попередній перебіг захворювання, деякі пацієнти потребують особливого спостереження в зв’язку із специфічними факторами ризику (таблиця 2).

 

Таблиця 1. КАТЕГОРІЇ ПАЦІЄНТІВ із СКХ

 

 

Характеристика

Сскорочення

Некальцієві камені

Інфекційні камені

Сечова кислота / урат Na / урат К

Цистинові камені

ІНФ

УР

ЦИС

Кальцієві камені

Пацієнт з первинним анамнезом СКХ без залишкових каменів чи фрагментів.

Пацієнт з первинним анамнезом СКХ з залишковими каменями чи фрагментами.

Пацієнт з рецидивом СКХ, з помірним перебігом без залишкових каменів чи фрагментів.

Пацієнт з рецидивом СКХ, з помірним перебігом захворювання з залишковими каменями чи фрагментами.

Пацієнт з рецидивом СКХ, з гострим перебігом з чи без залишкових каменів чи фрагментів. Пацієнт з рецидивом СКХ із особливими факторами ризику, що не включені у

Вищезгадані категорії.

 

 

 

 

вищезгадані категорії.

П 0

 

П (зал)

 

Р п 0

 

Р п (зал)

 

 

Р г

 

Ризик

 

 

 

 

 

Таблиця 2. ФАКТОРИ РИЗИКУ ДЛЯ УТВОРЕННЯ КАМЕНІВ

 

Початок захворювання у віці до 25 років.

У склад каменя входить брушіт (кальція гідрогенфосфат двох водний СаНРО42О.

Єдина функціонуюча нирка.

Хвороби, пов’язані з утворенням каменів.

Гіперпаратиреоїдизм.

Нирково-тубулярний ацидоз.

Єюно-ілеальний анастомоз.

Хвороба Крона.

Резекція кишки.

Явища мальабсорбції.

Саркоїдоз.

Гіпертиреоїдизм.

Медикаменти, що сприяють утворенню каменів.

Додатки кальцію.

Додатки вітаміну С.

Аскорбінова кислота (понад 4г / день).

 

Сульфоніламіди.   

Тріамтерен.            }  некальцієві камені

Індінавір.

 

Анатомічні відхилення, пов’язані з утворенням каменів.

Тубулярна ектазія.

Обструкція піело-уретрального сегменту.

Чашечковий дивертикул / киста.

Структура сечоводу.

Міхурово-сечоводний рефлекс.

Підковоподібна нирка.

Уретероцеле.

 

Радіологічні обстеження

Типовими скаргами пацієнтів з нирковою колікою, що часто буває в анамнезі СКХ, є характерний біль в здухвинній ділянці, рвота і субфебрильна гарячка. Однак клінічна діагностика повинна бути підтверджена відповідними радіологічними обстеженнями.

Радіологічні обстеження обов’язково слід проводити у пацієнтів з гарячкою, однією ниркою або при сумнівах наявності каменю.

Рутинне обстеження складається з оглядової урограми, УЗД та екскреторної піелографії або спіральної КТ.

Протипоказання до екскреторної піелографії:

·        Алергія до контрастних речовин;

·        Рівень креатиніну понад 0,2 ммоль/л;

·        Прийом метформіну;

·        Міеломна хвороба.

 

Додаткові обстеження:

·        Ретроградна або антеградна піелографія;

·        Сцинтиграфія.

 

ЛАБОРАТОРНІ ОБСТЕЖЕННЯ

 

Табл. 3. ЛАБОРАТОРНІ ОБСТЕЖЕННЯ

 

Дослідження каменя

Дослідження крові

Дослідження сечі

У кожного пацієнта потрібно провести обстеження одного каменя

Са

Альбумін

Креатинін

Сечова кислота (за показами)

Заг. ан-з ранкової сечі Розширений аналіз: РН

Лейкоцити / Бактерії Цистиновий тест

 

 

Табл. 4. ЛАБОРАТОРНІ ОБСТЕЖЕННЯ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ УСКЛАДЕНОЮ СЕЧОКАМ’ЯНОЮ ХВОРОБОЮ

 

Дослідження каменя

Дослідження крові

Дослідження сечі

У кожного пацієнта потрібно провести обстеження одного каменя

Са

Альбумін

Креатинін

Сечова кислота

К

Заг. ан-з ранкової сечі

Розширений аналіз:

РН

Лейкоцити/Бактерії

Цистиновий тест

Добова сеча

Са

Оксалати

Цитрати

Креатинін

Об’єм

Мg

Фосфати

Сечовина

Хлориди

К

 

 

 

Табл. 5. АНАЛІТИЧНА ПРОГРАМА ДЛЯ МЕТАБОЛІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ПО ГРУПАХ

 

Группа

Аналіз крові

Аналіз сечі

Профілактика

ІНФ

Креатинін

Бак. Посів рН

Так

УР

Сечова кислота Креатинін

Сечова кислота

рН

Так

ЦИС

Креатинін

Цистин

рН

Так

П 0

так Табл.3

Табл.3

Ні

П (зал)

так Табл.4

Табл.4

Так

Р п 0

так Табл.3

Табл.3

Ні

Р п (зал)

так Табл.4

Табл.4

Так

Р г

так Табл.4

Табл.4

Так

Ризик

так Табл.4

Табл.4

Так

 

Лікування

 

Знеболення

 

 Знеболення можна досягти шляхом призначення наступних препаратів різними шляхами введення:

·        Диклофенак натрію;

·        Індометацин;

·        Морфіну гідрохлорид + атропіну сульфат;

·        Метамізол;

·        Трамадол.

 

Слід починати із нестероїдних протизапальних препаратів, а при персистенції болю перейти на альтернативні препарати. Морфіну гідрохлорид слід вводити одночасно з атропіну сульфатом. Диклофенак натрію впливає на клубочкову фільтрацію тільки в пацієнтів із зниженою функцією нирок. Якщо очікується самостійне відходження каменя, призначення 50 мг диклофенаку натрію в таблетках чи суппозиторіях 2 р /день протягом 3-10 днів зменшує набряк сечоводу та рецидиви ниркової кольки. Контроль просування каменя та визначення ниркової функції повинен проводитися за допомогою відповідних методів. Конкремент, що відійшов, слід відправити на хімічне дослідження. Коли не вдається забезпечити задовільне знеболення медикаментозним шляхом, слід вдаватися до дренажу нирки за допомогою стенту чи черезшкірної нефростоми або видалення каменя.

 

Загальні рекомендації по видаленню каменів

Всім пацієнтам, яким планується видалення каменя, слід провести бактеріологічне дослідження сечі. Якщо виявлено ріст бактерій, або є підозра на інфекційний процес, слід негайно розпочати антибіотикотерапію.

Екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія (ЕУХЛ), перкутанна нефролітотомія (ПНЛ), уретероскопія (УРС) та відкрите оперативне втручання протипоказані пацієнтам з коагулопатією. ЕУХЛ, ПНЛ та УРС протипоказані вагітним жінкам.

 

Покази до активного видалення каменів

Розміри та форма каменя впливають на тактику лікування. Спонтанне відходження каменя можна очікувати у 80% пацієнтів із каменем до 4 мм. Шанси на відходження каменя понад 7 мм в діаметрі є низькими. Вони складають 25% для каменя, розміщеного в проксимальномувідділі сечоводу, 45% в середньому та 70% в дистальному відділі сечоводу. Активне видалення каменів переважно показане для каменів, діаметр яких перевищує 6-7 мм та є строго показаним при наступних станах:

         Персистуючий біль, рефрактерний до медикаментозного знеболення;

Персиситуючий блок нирки та зниження ниркової функції;

Інфекція сечової системи;

Загроза піонефрозу чи уросепсису;

Двостороння обструкція;

Обструкція єдиної функціонуючої нирки.

 

Принципи активного видалення каменів

8 таблиці 6 наведені найбільш відповідні методи для видалення каменів з огляду на хімічний склад та положення каменя. Числом 1 позначена альтернатива, якій надається перевага. Найбільше число – найменш сприятлива альтернатива. Якщо два методи вважаються одинаковоефективними, вони подані під тим самим числом.

Лікування за допомогою ЕУХЛ часто вимагає повторних втручань. Камені великих розмірів та вколочені камені найчастіше потребують проведення повторних втручань.

Відеоендоскопічна позачеревна хірургія є мінімально-інвазивною альтернативою до відкритого оперативного втручання.

 

Таблиця 6. ПРИНЦИПИ АКТИВНОГО ВИДАЛЕННЯ КАМЕНІВ СЕЧОВОДУ

 

 

Проксимальний сечовід

Середній

сечовід

Дистальний

сечовід

Рентгенконтрастні камені

1. ЕУХЛ in situ ЕУХЛ після репозиції УРС + дезінтегр. 4. Перкутанна антеградна УРС

1.  ЕУХЛ in situ

2.  УРС + дезінтегр.

2. Сечоводний катетер + в\в контраст + ЕУХЛ

2.   Репозиція + ЕУХЛ

3.  Перкутанна
антеградна УРС

1. ЕУХЛ in situ

1.  УРС + дезінтегр.

2.  Сечоводний
катетер + ЕУХЛ

Інфекційні камені, камені з інфекцією

1. А/б +ЕУХЛ in situ

2.А\б + ЕУХЛ після

репозиції

3. А/б + перкутанна

антеградна УРС

4. А\б + УРС + дезінтегр.

1. А/б +ЕУХЛ in situ

1.  А\б + УРС + дезінтегр.

2.  А/б + сечоводний
катетер + в\в контраст
+ ЕУХЛ

2 . А\б + ЕУХЛ після репозиції

3. А/б + перкутанна антеградна УРС

1. А\б + ЕУХЛ in situ

1.   А\б + УРС +
дезінтегр. А\б +

2.  перкутанна нефростома + ЕУХЛ in situ

3. А/б + сечоводний катетер + ЕУХЛ

Камені сечової кислоти

1.  Стент + оральний
літоліз

2.  ЕУХЛ in situ +
оральний літоліз
3.УРС + дезінтегр.
4.Перкутанна
антеградна УРС

1.ЕУХЛ in situ

1.  УРС + дезінтегр.

2.  Сечоводний катетер
+ в\в контраст + ЕУХЛ

2.  Стент + оральний
літоліз

3.   Перкутанна антеградна УРС

1. ЕУХЛ in situ + в\в контраст

1.  УРС + дезінтегр.

2.  Сечоводний катетер
+ в\в контраст

+ ЕУХЛ

3.  Перкутанна
нефростома

+ контраст + ЕУХЛ

 

 

 

 

Проксимальний сечовід

Середній

сечовід

Дистальний

сечовід

Цистинові камені

1.  ЕУХЛ in situ

2.  ЕУХЛ після
репозиції

3 . УРС + дезінтегр. 4. Перкутанна антеградна УРС

1. ЕУХЛ in situ

1.  УРС + дезінтегр.

2.  Сечоводний катетер +
в\в контраст + ЕУХЛ

2.   ЕУХЛ після репозиції

3.   Перкутанна антеградна УРС

1.  ЕУХЛ in situ

2.  УРС + дезінтегр.

2.Сечоводний катетер + ЕУХЛ

 

Принципи активного видалення каменів нирки

Ефективність ЕУХЛ безпосередньо залежить від розміру каменя. Чим більший камінь – тим більше сеансів ЕУХЛ потрібно для його дезінтеграції. До сьогоднішнього дня продовжуються дебати, чи слід лікувати великі камені нирки за допомогою ЕУХЛ чи ПНЛ. Рекомендації щодо активного видалення ниркових каменів зібрані в таблиці 7.

Після ЕУХЛ нирки часто трапляються залишкові (так звані клінічно незначимі) фрагменти.

Для попередження обструкції сечоводу “кам’яною” доріжкою (Steinstrasse) каменями діаметром понад 20 мм, перед ЕУХЛ рекомендовано накладати стент.

Для великих каменів, резистентних до ЕУХЛ перкутанна літолапаксія є найкращою альтернативою видалення. Слід зауважити, що навіть невеликі камені ниркової чашечки можуть викликати значні больові явища.

 

Таблиця 7. ПРИНЦИПИ АКТИВНОГО ВИДАЛЕННЯ КАМЕНІВ НИРКИ

 

 

Камені ≤ 20 мм

Камені ≥ 20 мм

Коралоподібні камені

Рентгенконт-растні камені

1.ЕУХЛ 2. ПНЛ

1.   ПНЛ

2.   ЕУХЛ

3.   ПНЛ + ЕУХЛ

1. ПНЛ

2.ПНЛ + ЕУХЛ 3.ЕУХЛ + ПНЛ 4. Відкрите втручання

Інфекційні камені, камені з інфекцією

1.   А/б +ЕУХЛ

2.   А\б + ПНЛ

1.   А\б + ПНЛ

2.   А/б + ЕУХЛ
(з чи без стента)

3.   А\б + ПНЛ + ЕУХЛ

1. ПНЛ

2.ПНЛ + ЕУХЛ 3.ПНЛ/ЕУХЛ + оральний літоліз 4.ЕУХЛ + ПНЛ 5.А/б + ЕУХЛ + літоліз

 

Камені ≤ 20 мм

Камені ≥ 20 мм

Коралоподібні камені

Камені сечової кислоти

1.Оральний літоліз 2. Стент + ЕУХЛ +оральний літоліз

1.Оральний літоліз 2. Стент + ЕУХЛ +оральний літоліз

1.  ПНЛ
2.ПНЛ + ЕУХЛ

2.  ПНЛ/ЕУХЛ

+ оральний літоліз 3.ЕУХЛ + ПНЛ 4.Відкрите втручання

Цистинові камені

1.ЕУХЛ 2. ПНЛ 3.Відкрите чи ендоскопічне втручання

1.ПНЛ

2.ПНЛ + ЕУХЛ 3.ПНЛ + гнучка нефроскопія

1.ПНЛ

2.ПНЛ + ЕУХЛ 3.ЕУХЛ + ПНЛ 4.Відкрите втручання

 

 

 

 

 

 

 

Превентивне лікування пацієнтів із кальцієвими каменями

Превентивне лікування пацієнтів із кальцієвими каменями повинно починатись із консервативних заходів. Фармакологічне лікування повинно призначатись тільки у випадках неефективності консервативних заходів.

Для дорослого пацієнта кількість спожитої за добу рідини повинна перевищувати 2 л. При цьому питома вага сечі повинна служити показником необхідного розведення сечі.

Дієта повинна підбиратися індивідуально, відповідно до біохімічних відхилень, але в загальному повинна бути різноманітною та збалансованою.

 

Фармакологічне лікування пацієнтів із СКХ

Рекомендовані форми фармакологічного лікування зібрані у таблиці 8.

 

Таблиця 8.

Лікування

Групи пацієнтів

Тіазиди* Тіазиди + Mg*

1. Гіперкальційурія

2. Камені брушиту

3. Інші відхилення

Цитрати

Гіпоцитратурія

Ренальний тубулярний ацидоз

Гіпероксалурія (ентерогенна)

Низька інгібіторна активність**

Інші відхилення

Алопуринол

1. Гіперурикозурія, гіперурікемія

Пірідоксин

1. Гіпероксалурія (первинна) тип І

2. Помірна гіпероксалурія

Препарати кальцію

1. Гіпероксалурія (ентерогенна)

Ортофосфат

1. Гіперкальціурія

 

*       необхідно додавати препарати К для попередження гіпокалійемії та гіпоцитратурії, спричиненої гіпокалійемічним інтрацелюлярним ацидозом.

**     у випадках, якщо досліджувався ріст кристалів та агрегація кристалів.

***   може використовуватися як лікування другої черги у пацієнтів з непереносимістю тіазидів.


Фармакологічне лікування пацієнтів із каменями сечової кислоти

Одним з важливих профілактичних чинників утворення уратів є вживання великої кількості рідини, для забезпечення добового діурезу понад 2 л сечі.

Вирішальним фармакологічним чинником є алкалізація сечі пацієнта за допомогою 3-7 ммоль цитрату калію або 9 ммоль цитрату натрію-калію 2-3 рази на день. Якщо рівень вмісту сечової кислоти в крові та сечі підвищений, лікування слід доповнити призначенням алопуринолу в добовій дозі 300 мг. Для розчинення каменів сечової кислоти підвищений діурез слід поєднати з призначенням 6-10 ммоль цитрату калію або 9-18 ммоль цитрату натрію-калію тричі на день та 300 мг/д алопуринолу навіть при нормальному рівні вмісту сечової кислоти.

 

Фармакологічне лікування пацієнтів із цистиновими каменями

Вживання рідини повинно забезпечувати добовий діурез понад 3 л. Для досягнення цього пацієнту необхідно випивати за годину щонайменше 150 мл рідини. Алкалізація повинна забезпечувати утримання рН сечі на рівні вище 7,5. Цього можна досягти вживанням цитрату калію в добовій дозі 3-10 ммоль. У пацієнтів із добовою екскрецією цистину з сечею до 3-3,5 ммоль ефективним може бути призначення 3-5г аскорбінової кислоти. При екскреціії цистину понад 3,5 ммоль слід призначати Каптоприл (75-150 мг/д).

 

Фармакологічне лікування пацієнтів із інфекційними каменями

У пацієнтів із каменями фосфату магнію та карбонапатиту, утворення яких спричинине уреазопродукуючими мікроорганізмами, в першу чергу, слід досягти максимального хірургічного звільнення від каменя. Для зняття інфекції призначення антибіотиків повинно відповідати результатам антибіотикограми, і такі курси лікування можуть продовжуватися при необхідності протягом тривалого терміну.

 

ПІДСУМКИ

Формування конкрементів в сечовому тракті – широкорозповсюджений патологічний стан, який трапляється у пацієнтів різного віку, але найчастіше – в працездатному віці. Затрати на його лікування займають значну долю в системі витрат на охорону здоров’я країни. Рецидивний перебіг захворювання робить важливим не тільки видалення каменів з сечового тракту та асистування при самостійному відходженні конкремента, але також діагностику та лікування метаболічних розладів, що можуть призвести до появи рецидивних ниркових конкрементів.

Малоінвазивні методи зробили лікування СКХ безпечним та рутинним.

 

 

 

==============================================================================


ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МОЗ

Від 18.06.2007 № 330

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ УРОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

 

 

ТРАВМА НИРКИ   (код МКХ-10: S 37.0)

Вступ

Травма нирки (ТН) становить 1-5% усіх травм і поділяється на тупу та проникаючу. На тупу травму припадає найвищий відсоток, а вогнепальні та колючі рани зумовлюють більшість проникаючих поражень.

 

Таблиця 1. ШКАЛА ВАЖКОСТІ УШКОДЖЕННЯ НИРКИ

 (за Американською асоціацією оперативного лікування травми)

 

Ступінь

Визначення

1

Забій або субкапсулярна гематома, яка не збільшується, без розриву кортикального шару нирки

2

Периренальна гематома, яка не збільшується, розрив кортикального шару нирки < 1 см без екстравазації

3

Розрив кортикального шару > 1 см без екстравазації

4

Розрив через кортико-мозкове сполучення в порожнисту систему або ушкодження сегментарної ниркової артерії чи вени з обмеженою гематомою

5

Повний розрив нирки, або ушкодження, або відрив ниркової ніжки

 

Діагностика

·        Зібрати анамнез щодо часу та обставин травми, наявність операції на нирках в анамнезі, відому патологію нирок (структура пієлоуретерального сегменту, великі кісти, уролітіаз).

·        Обстежити грудну клітку, черевну стінку, спину на наявність проникаючих ран (гематурія, біль у боці, екхімози в боці, перелам ребер, болючість живота при пальпації, наявність у животі об’ємного утворення або розтягнення черевної стінки вказують на можливу наявність ТН).

·        Обстежити сечу пацієнта з травмою ad oculus і потім за допомогою тестової смужки на предмет еритроцитурії. За допомогою лабораторного аналізу еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів крові та серійного визначення гематокриту можна виявити крововтрату. Визначивши рівень креатиніну, можна виявити пацієнтів з нирковою недостатністю на момент госпіталізації.

·        Хворим з тупою травмою і макроскопічною/мікроскопічною гематурією (щонайменше 5 еритроцитів у полі зору), гіпотензією, у яких нанесення травми супроводжувалося екс-тренним гальмуванням і/або значними супутніми ушкодженнями, показане рентгенологічне обстеження.

·        Пацієнти з гематурією будь-якого ступеня після проникаючого ушкодження черевної або грудної стінки також потребують ургентного рентгенологічного обстеження.

·        Для визначення ступеня ТН у гемодинамічно стабільних пацієнтів найбільш інформативна КТ з внутрішньовенним контрастуванням. Пацієнтам, які потребують ургентного оперативного втручання, показана інтраопераційна екскреторна урографія (1 знімок) з болісним внутрішньовенним введенням контрасту з розрахунку 2 мл/кг. УЗД корисне під час первинного обстеження або спостереження за видужуючими пацієнтами. Звичайна екскреторна урографія, МРТ та сцинтіграфія належать до засобів візуалізаційної діагностики другої лінії. Ангіографія показана у випадках, коли необхідне встановлення діагнозу з одночасною селективною емболізацією судин, які кровлять.

 

Лікування

Показання до оперативного втручання включають: гемодинамічну нестабільність хворого, необхідність хірургічної обробки супутніх ушкоджень, виявлення під час лапаротомії пери-ренальної гематоми, яка збільшується або пульсує, травма 5 ступеня та випадкове виявлення патології нирки, наявної до травми, яка вимагає оперативного лікування (рис. 1, 2).

 

Післяопераційне лікування, диспансерне спостереження та ускладнення

Доцільність повторного проведення візуалізаційних методів обстеження невідома. Деякі експерти рекомендують повторне обстеження протягом 2–4 днів після ТН. За допомогою радіоізотопної сцинтіграфії можна задокументувати функціональне відновлення нирки. Протягом 3 місяців після важкої ТН диспансерне спостереження за хворим повинно включати фізикальне обстеження, загальний аналіз сечі, рентгенологічне обстеження (за індивідуальними показами), регулярне визначення артеріального тиску та сечовини, креатиніну в сироватці крові. Довготермінове спостереження слід призначати залежно від конкретного випадку, проте після важкої травми нирок обов’язково повинно включати моніторинг реноваскулярної гіпертензії.

При наявності ускладнень (кровотеча, інфекція, перинефральний абсцес, сепсис, сечова нориця, гіпертензія, екстравазація сечі, уринома, гідронефроз, артеріовенозна фістула та псевдоаневризма) показане ретельне рентгенологічне обстеження. Слід спробувати медикаментозне лікування та мінімально інвазивні втручання, при необхідності відкритої ревізії нирки — спроба органозберігаючої операції. Може виникнути потреба в нефректомії.

 

==============================================================================


ТРАВМА НИРКИ У ДІТЕЙ (код МКХ-10: S 37.0)

 

Показання до рентгенологічного обстеження включають наявність тупої та проникаючої травми з гематурією будь-якого ступеня, супутньої травми органів черевної порожнини, незалежно від результатів загального аналізу сечі, травми, зумовленої екстренним гальмуванням, безпосередньої травми попереку або падіння з висоти при наявності нормального результату загального аналізу сечі.

·        КТ є візуалізаційним методом обстеження першого вибору.

·        При ТН 1–2 ступеня рекомендується неоперативне лікування.

·        Показаннями до хірургічної ревізії нирки є нестабільність гемодинаміки та травма 5 ступеня.

·        Лікування ТН іншого ступеня, по мірі можливості, повинно бути нехірургічним.

 

 

==============================================================================

 

ТРАВМА СЕЧОВОДУ (код МКХ-10: S 37.1)

Вступ

Зовнішня травма сечоводу трапляється рідко. У 75% випадків травми сечоводу бувають ятро­генного походження, 18% — внаслідок тупої травми, а 7% — внаслідок проникаючої травми. Найчастіша локалізація травми — нижня третина сечоводу (74%).

 

Таблиця 2. ШКАЛА ВАЖКОСТІ УШКОДЖЕННЯ СЕЧОВОДУ

(за Американською асоціацією оперативного лікування травми)

 

Ступінь

Визначення

1

Виключно гематома

2

Розрив < 50% окружності сечоводу

3

Розрив > 50% окружності сечоводу

4

Повний розрив з ділянкою деваскуляризації протяжністю < 2 см

5

Повний розрив з ділянкою деваскуляризації протяжністю > 2 см

 

Діагностика

Класичних симптомів немає. Патогномонічний симптом — екстравазація контрасту. Діагноз найчастіше встановлюють за допомогою інтраопераційної екскреторної урографії (1 знімок) та КТ. Якщо результати КТ неінформативні, слід виконати екскреторну урографію та ретро­градну пієлографію.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Мал. 1. Обстеження дорослих з тупою травмою нирки

*          ідозра на травму нирки грунтується на відомому механізмі ушкодження та результатах фізикального обстеження.

**       ізуальне обстеження нирок “золотим стандартом” обстеження стабільних пацієнтів з тупою та проникаючою травмою нирки є КТ. У лікарнях, де немає КТ, уролог повинен орієнтуватися на інші методи променевої діагностики (екскреторна урографія, ангіографія, радіоізотопна сцинтаграфія, МРТ).

***     перативна ревізія нирки, хоча первинна мета уролога полягає у збереженні нирки, остаточне рішення щодо життєздатності органа та виду реконструктивної операції приймається під час операції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Мал. 2. Обстеження дорослих з проникаючою травмою нирки

*          ідозра на травму нирки ґрунтується на відомому механізмі ушкодження та результатах фізикального обстеження.

**       ізуальне обстеження нирок “золотим стандартом” обстеження стабільних пацієнтів з тупою та проникаючою травмою нирки є КТ. У лікарнях, де немає КТ, уролог повинен орієнтуватися на інші методи променевої діагностики (екскреторна урографія, ангіографія, радіоізотопна сцинтаграфія, МРТ).

***     перативна ревізія нирки, хоча первинна мета уролога полягає у збереженні нирки, остаточне рішення щодо життєздатності органа та виду реконструктивної операції приймається під час операції.


 

Лікування

Часткові розриви потребують встановлення сечоводного стенту або нефростоми. Якщо під час ургентного втручання з приводу ятрогенного ушкодження сечоводу виявлено його ушкодження 2 або 3 ступеня, рекомендується накласти первинні шви на кінці сечоводу з інтубацією стентом. Ургентна нефректомія показана тільки тоді, коли сечовод ушкоджено під час імплантації судинного протезу. При повному розриві сечоводу вид реконструктивної операції залежить від етіології та рівня ушкодження:

1.     Верхня третина сечоводу: уретеро-уретероанастомоз, трансуретеро-уретероанастомоз або уретерокалікоанастомоз;

2.     Середня третина сечоводу: уретеро-уретеранастомоз, трансуретеро-уретероанастомоз або операція Боарі;

3.     Нижня третина сечоводу: пряма пересадка сечоводу або з мобілізацією сечового міхура та фіксацією до m. psoas або цистопластика за Бланді;

4.     Повна втрата сечоводу: заміщення сечоводу клубовою кишкою (відстрочена операція) або аутотрансплантація (відстрочена операція).

 

 

=============================================================================

 

ТРАВМА СЕЧОВОГО МІХУРА (код МКХ-10: S 37.2)

Вступ

Тупа травма зумовлює 67–86% випадків розриву сечового міхура, в основному внаслідок автомобільних аварій, і розділяється на позачеревну та внутрішньочеревну.

 

Таблиця 3. ШКАЛА ВАЖКОСТІ УШКОДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА

(за Американською асоціацією оперативного лікування травми)

 

Ступінь

 

Визначення

1

Гематома

Контузія, гематома стінки сечового міхура

2

Розрив

Неповний розрив стінки сечового міхура

3

Розрив

Позачеревний розрив стінки сечового міхура довжиною < 2 см

4

Розрив

Позачеревний (довжиною > 2 см) або внутрішньочеревний (довжиною < 2 см) розрив стінки сечового міхура

5

Розрив

Внутрішньочеревний розрив стінки сечового міхура > 2 см

6

Розрив

Позачеревний або внутрішньочеревний розрив сечового міхура, який поширюється до шийки або трикутника сечового міхура

 

Діагностика

Найчастіші симптоми:

·        Макрогематурія, біль у животі, неможливість самостійно помочитися, поява синців у над­лобковій ділянці та збільшення живота у розмірах.

·        Екстравазація сечі може зумовлювати набряк промежини, калитки і/або передньої черев­ної стінки.

·        Поєднання переламу кісток тазу та макрогематурії — показання до проведення цистогра-фії. У хворих з переламом кісток тазу та мікрогематурією рентгенологічне обстеження слід проводити при наявності переламу передньої частини тазового кільця або важкого розриву тазового кільця типу Мальгеня34 (Тайл ІІІ).

·        Стандартне діагностичне обстеження — ретроградна цистографія. Сечовий міхур слід розправити, ввівши 350 мл рідини з контрастом. Після опорожнення сечового міхура слід зробити ще один знімок. Рівноцінна альтернатива ретроградній цистографії — цистогра-фія за допомогою КТ.

 

Лікування

·        Позачеревний розрив сечового міхура можна лікувати просто за допомогою встановлення постійного катетера.

·        Відкрита операція показана при пошкодженні шийки сечового міхура, наявності фраг­ментів кісток у стінці сечового міхура або защемленні стінки сечового міхура.

·        Внутрішньочеревний розрив сечового міхура є показанням до оперативного втручання.

 

 

============================================================================

 

ТРАВМА УРЕТРИ (код  МКХ-10: S 37.3)

Вступ

Пошкодження задньої уретри (ЗУ) трапляються при переламах кісток тазу, в основному внаслідок автомобільних аварій. Травма ЗУ у чоловіків трапляється при 3,5–19% переламу кісток тазу, а в жінок — у 0–6% випадків. Найвищий ризик травми уретри буває при поєднан­ні переламу передньої частини кісток тазового кільця з діастазом сакроілеального з’єднання. Травма простатичного та мембранозного відділу уретри буває від простого розтягнення до часткового надриву чи навіть повного розриву. У жінок травма уретри буває рідко. У дітей діють такі ж правила, як і в дорослих, хоча можуть частіше траплятися пошкодження проста­ти та шийки сечового міхура.

Травма передньої уретри (ПУ) виникає внаслідок статевого акту (перелом статевого члена), проникаючої травми та пов’язок, стискаючих статевий член.

 

Таблиця 4. ШКАЛА ВАЖКОСТІ УШКОДЖЕННЯ УРЕТРИ

(за Американською асоціацією оперативного лікування травми)

 

Ступінь

 

Визначення

1

Забій

Поява крові з меатусу уретри; результати уретрографії в межах норми

2

Розтягнення

Уретрографія: подовження уретри без екстравазації

3

Частковий розрив

Екстравазація контрасту в місці пошкодження з наявністю контрасту в сечовому міхурі

 

Ступінь

 

Визначення

4

Повний розрив

Екстравазація контрасту в місці пошкодження з відсутністю контрасту в сечовому міхурі, діастаз між кінцями уретри < 2 см

5

Повний розрив

Повне пересічення уретри з діастазом між кінцями уретри > 2 см або поширення розриву в простату чи піхву

 

Діагностика

·      При відсутності гематоми або появи крові з меатуса уретри наявність урологічної травми малоймовірна; її можна швидко виключити за допомогою катетеризації. Кров з меатуса уретри появляється у 37–93% хворих з ушкодженням ЗУ та в щонайменше 75% пацієнтів з травмою ПУ. При виявленні цього симптому слід відкласти інструментальне обстеження уретри до проведення візуалізаційного обстеження цілої уретри. Якщо пацієнт нестабільний, слід спробувати встановити уретральний катетер, але при відчутті будь-якої перешкоди слід натомість встановити цистостому і пізніше зробити ретроградну уретрограму. Проте при підозрі на травму уретри перед спробою катетеризації рекомендується уретрографія.

·      Кров біля входу в піхву виявляють у понад 80% жінок з переламом кісток тазу та супутнім ушкодженням уретри.

·      Гематурія у першій порції сечі може вказувати на ушкодження уретри (хоча цей симптом неспецифічний). Інтенсивність кровотечі з уретри погано корелює з важкістю ушкодження. Біль під час сечовипускання або неможливість самостійно помочитися свідчить про наявність розриву уретри. При травмі ПУ вигляд гематоми може допомогти визначити анатомічні границі ушкодження. Наявність "високого стояння" простати є недостовірним симптомом.

·      Ретроградна уретрографія – золотий стандарт обстеження з приводу травми уретри. Якщо розглядаються показання до відстроченої первинної уретропластики, а на одночасно проведеній цистографії з уретрографією не візуалізується проксимальна уретра, для оцінки анатомії задньої уретри можна виконати або МРТ задньої уретри, або ендоскопію через цистостомічний тракт. У жінок проведення уретроскопії може бути важливим додатковим методом обстеження для діагностики та встановлення важкості травми уретри.

 

Лікування

Хоча оперативна тактика залежить від клінічної картини, для лікування травми уретри

в жінок та чоловіків запропоновано нижчеподані алгоритми (мал. 3–5).

Ускладнення:

Ризик появи імпотенції, зумовленої відстроченою уретропластикою, становить 5%, а частота нетримання сечі — приблизно 4%.


Мал. 3. Лікування травм задньої уретри у чоловіків


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Мал. 4. Лікування травм передньої уретри у чоловіків

 

 

Мал. 5. Лікування травім уретри у жінок

 

============================================================================

 

ТРАВМА СТАТЕВИХ ОРГАНІВ (код МКХ-10: S 37.8)

Прямий удар по статевому члену в стані ерекції може викликати його перелом. Тупа травма калитки може зумовити вивих яєчка, його розрив і/або появу підшкірної гематоми калитки. Травматичний вивих яєчка в основному трапляється при автомобільних та мотоциклетних травмах та у пішоходів, збитих автомашиною. Розрив яєчка виявляють приблизно в 50% прямих тупих травм калитки.

У жінок тупа травма вульви трапляється рідко. Проникаюча травма зовнішніх геніталій часто пов’язана з травмами інших органів. У дітей проникаючі травми бувають після падіння з широко розставленими ногами або ушкодження шкіри геніталій після падіння на гострі предмети.

 

Діагностика

·        Інформація про обставини нанесення травми повинна включати дані про травмованих осіб, тварин, транспортні засоби та зброю.

·        Пацієнт з переломом статевого члена може розповідати про раптову появу тріскаючого звуку в поєднанні з місцевою болючістю та припиненням ерекції члена.

·        Дані про доцільність проведення УЗД при травмі яєчка неоднозначні.

·        Якщо за допомогою візуалізаційних методів обстеження не можна виключити розрив яєчка, слід провести оперативну ревізію.

·        При проникаючій травмі зовнішніх статевих органів у чоловіків рекомендується виконати уретрографію.

·        У жінок з травмою геніталій та появою крові біля входу в піхву рекомендується провести повне вагінальне обстеження в дзеркалах під седацією або загальним знечуленням.

 

Лікування

·        При наявності підшкірної гематоми без розриву білкової оболонки кавернозних тіл та негайного припинення ерекції члена можна призначити нестероїдні анальгетики та холод місцево.

·        Перелом члена: рекомендується негайна операція з ушиванням білкової оболонки.

·        Проникаюча травма члена: оперативна ревізія та консервативне видалення некротичних тканин, у більшості випадків з первинним швом місця розриву.

·        Розрив яєчка: рекомендується оперативна ревізія з видалення некротичних канальців яєчка та ушиванням білкової оболонки.

·        Травматичний вивих яєчка: можна провести мануальну репозицію, хоча рекомендується вторинна орхідопексія.

·        Проникаючі поранення калитки: оперативна ревізія з видалення нежиттєздатних тканин.

 

 


Травма сечостатевої системи у жінок

При показаннях взяти мазок на наявінсть сперматозоїдів

 

 

 

Мал. 6.  Травма сечостатевої системи у жінок

 

 

Мал. 7.  Травма сечостатевої системи у чоловіків 1

 

Мал. 8. Травма сечостатевої системи у чоловіків 2

 


·        Повний розрив сім’яного канатика: можна провести відновлення його протяжності без вазо-вазостомії.

·        Обширне ушкодження білкової оболонки: для закриття яєчка можна провести мобілізацію вільного лоскута вагінальної оболонки.

·        Обширне ушкодження шкіри калитки: оперативне втручання для закриття дефекту шкіри.

·        Тупа травма вульви типово проявляється гематомами: для зменшення болю можна призначити нестероїдні протизапальні препарати та холод місцево, у більшості випадків оперативного втручання не потрібно.

·        Обширна гематома вульви або гемодинамічно нестабільні пацієнти: може бути показане хірургічне втручання.

·        Ушкодження вульви: реконструкція після консервативного видалення нежиттєздатних тканин.